• Tidak ada hasil yang ditemukan

Pivnichna amerika serikat tahun (1)

N/A
N/A
Protected

Academic year: 2018

Membagikan "Pivnichna amerika serikat tahun (1)"

Copied!
35
0
0

Teks penuh

(1)

Лекція 1. 1 Геополітичне становище регіону. До цього регіону належать три держави — Канада, США та Мексика. Вони тісно пов'язані не лише географічно та історично, а й економічно. На частку регіону Північної Америки, припадає 7 відсотків світового населення, 16 відсотків площі світової суші. Сполучені Штати Америки (США). Столиця — Вашингтон (близько 600 тис. осіб). Площа — 4-те місце у світі. Населення — понад 300 млн осіб (3-тє місце). Середня густота населення США невелика й ледве перевищує 29 осіб на 1 км2. Воно розміщене по території дуже нерівномірно. США належать до найурбанізованіших держав світу. Міське населення перевищує 77%. США є найбільш економічно розвинутою державою світу. Це постіндустріальна країна, у якій 2/3 зайнятого населення працює у

нематеріальній сфері (фінанси, торгівля, послуги, управління тощо). Підприємства США виробляють п'яту частину всієї промислової продукції світу. Канада. Столиця — Оттава (близько 1 млн осіб). Площа —2-ге місце у світі.

Населення — близько 32 млн осіб (34-те місце). Канада належить до найбагатших на корисні копалини країн. Є великі поклади нафти, газу, вугілля та торфу. Майже невичерпні запаси руд чорних і кольорових металів. Населення. Канада належить до найменш заселених держав світу. Середня густота населення ледве перевищує 3 особи на 1 км2. Частка міського населення досягла 78%. Мексиканські Сполучені Штати. Столиця — Мехіко (понад 12 млн осіб). Площа — близько 2 млн км2 (14-те місце у світі). Населення — понад 104 млн осіб (11-те місце). Середня густота населення Мексики становить майже 55 осіб на 1 км2. Міське населення перевищує 75%. У 1981 році Джоел Ґарро сформулював концепцію “дев’яти націй Північної Америки”, кожна з яких володіє відмінними від інших економічними та

культурними особливостями. Автор виснував, що традиційні національні і державні кордони значною мірою є

штучними і непродуктивними для пояснення природи регіоналізму в Північній Америці, а тому представлена концепція дев’яти націй, з його точки зору, більш точно відображає реґіональну структуру та природу північноамериканського суспільства. На цій основі Джоел Ґарро запропонував поділ Північної Америки за наступними макрореґіонами. 1. “Нова Англія” (New England) – реґіон, що відіграв важливу роль у становленні державності та освіти в США. 2. “Ливарня” (The Foundry) – промислові реґіони США та Канади. 3. “Діксі” (Dixie) – колишня Конфедерація рабовласницьких штатів Америки. 4. “Житниця” (The Breadbasked) – штати США та провінції Канади, в яких дуже розвиненими є скотарство та землеробство. 5. “Острови” (The Islands) – острівна Північна Америка. 6. “МексАмерика” (MexAmerica) – реґіон Північної Америки, в якому домінує іспаномовне населення. 7. “Екотопія” (Ecotopia) – північно-західна частина тихоокеанського узбережжя Північної Америки. 8. “Порожній реґіон” (The Empty Quarter) – слабо заселені території Північної Америки. 9. “Квебек” (Québec) – франкомовна провінція Канади. Регіон Північної Америки є одним із ключових центрів формування нової політичної та економічної системи світу. Це обумовлено кількома чинниками. По-перше, посилюються зв’язки між країнами Північної Америки, роблячи США могутнішими. Країни-сусіди Сполучених Штатів усе більше заглиблюються у вплив з боку сусіда і цим самим роблять власне існування неможливе без

встановлених зв’язків. По-друге, на початку ХХІ ст. істотно зросло значення геостратегічних, економічних, сировинних, людських ресурсів Північноамериканського регіону в цілому та окремих країн зокрема, для їхнього використання та балансу у світовій системі. Через те що США резервують власні запаси ресурсів та активно імпортують їх з інших держав, включаючи Мексику й Канаду, постає питання про те, коли ж зарезервовані ресурси почнуть

використовуватися, і як це змінить загальні ціни, а також економічну ситуацію у світі. Регіон Північної Америки є дуже важливим на міжнародній арені з багатьох точок зору. По-перше, з геополітичної точки зору – це є ідеальним місцем для проведення політики і впливу на світові процеси. Цей материк не розташований між Європою та Азією, де

відбувається зіткнення цивілізацій. Він не розташований десь посеред Африки, де постійно не вистачає продовольства через стихійні природні лиха. Це такий собі плацдарм для ведення свого курсу політики. У дійсності, цим і

(2)

2 Інтереси гравців міжнародних відносин у регіоні. В офіційному дискурсі при визначенні

зовнішньополітичних векторів країни Північної Америки апелюють до національних інтересів, цінностей та їх пріоритетів. На канадському зовнішньополітичному порядку денному основами є «зовнішньополітичні пріоритети та інтереси» й «інтереси та цінності», а на американському – «наші безпекові інтереси», «наші зусилля на шляху

розвитку», «наші демократичні ідеали» і «наші стратегічні цілі». Традиційні пріоритети національних інтересів у категоріях безпеки, добробуту і цінностей актуальні у добу глобалізації і для країн Північної Америки. Американські пріоритети випливають із глобальної місії США, тому особливого звучання набуває поширення американських демократичних цінностей (ціннісний аспект інтересу) і пропагування американського лідерства в міжнародних

відносинах (світовпоряджувальна компонента інтересу). Так, як свідчать офіційні зовнішньополітичні документи США, їх середньострокова мета – процвітання свободи на благо американців і міжнародної спільноти для побудови більш демократичного, безпечного і процвітаючого світу з ефективним управлінням, а також боротьба з глобальною бідністю і відповідальні дії на міжнародній арені. Поле геостратегічних інтересів США США займають центральне положення на Північноамериканському континенті, оскільки мають найбільше сусідів першого порядку. На геополітичній осі «Північ — Південь», яка проходить через Північно- та Південноамериканський континент, США також належить центральне положення. Орієнтирами глобальної геостратегії США є: •забезпечення глобальної конкурентоспроможності держави; •послаблення негативних тенденцій у міжнародній позиції країни, таких як зменшення її частки у світовому

промисловому виробництві, зниження продуктивності праці тощо; •утримання світової першості; •збереження власної зверхності шляхом зміцнення американської безпеки, просування своїх інтересів і принципів у всьому світі; підтримка балансів на регіональному рівні на користь США; домінування в тих регіонах, які США вважають життєво важливими; стримування експансіоністських тенденцій місцевих претендентів на гегемонію в окремих регіонах шляхом створення коаліцій (позиція інтервенціоналістів); •боротьба з міжнародним тероризмом. Надзвичайну роль у зміцненні

геополітичних позицій США відіграє північноамериканська інтеграція. Хоча завдяки своїй політичній, економічній, військовій могутності США мають геополітичне положення, в радіусі якого — весь світ, НАФТА для цієї країни є сферою реалізації життєво важливих інтересів. Геостратегічні інтереси США в Євразії та Азійсько-Тихоокеанському регіоні виявляються в існуванні складної системи коаліцій і союзів, ініційованих головним чином США. В

короткостроковій перспективі США заінтересовані в зміцненні й збереженні «геополітичного плюралізму» на карті Євразії. Це має попередити появу ворожої коаліції, яка змогла б кинути виклик провідній ролі США. Деякі творці «фортеці Америка» вважають Канаду й Мексику лише першим редутом. США, на їхню думку, після підписання НАФТА повинні активізувати рух на південь і в ідеалі ввести всю Південну Америку у сферу своїх першочергових інтересів. Геостратегічні пріоритети Канади і Мексики Канада через відносно менший, ніж у США, економічний потенціал має відповідно менші можливості зовнішньополітичного впливу. Композиційне положення Канади на Північноамериканському континенті можна визначити як периферійне. Крім того, розташування цієї країни на

геополітичній осі «Північ—Південь» також є периферійним. Суходільним сусідом першого порядку для Канади є лише США. Наявність спільного кордону зі США, який простягається в широтному напрямку більш ніж на 7 тис. км і майже не має природних перепон для комунікацій, ставить США у фокус геостратегічних інтересів Канади. США є важливим джерелом капіталу, технології, а також ринком збуту продукції. Наявність лише одного суходільного сусіда першого порядку звужує для Канади можливість зовнішніх контактів. Основними геополітичними фокусами для Канади є НАФТА, членом якої вона є, НАТО (Канада бере активну участь у роботі цієї організації), а також МЕРКОСУР, КАРИКОМ, ЦАСР (Центральноамериканський спільний ринок). Пріоритетне місце в зовнішньополітичній стратегії Канади посідають США. Події 11 вересня 2001 р. створили нову політичну ситуацію в канадсько-американських відносинах. Інтеграція країн посилюється в економічній, зовнішній, валютній і культурній сферах. Наприкінці 2001 р. партнери підписали два важливі документи: Спільну заяву урядів Канади і США про співпрацю з проблем безпеки на кордоні й регіональної міграції, що передбачає гармонізацію процедур прийому біженців, видачі віз громадянам іноземних держав, випуску однотипних посвідчень для туристів; і канадсько-американську Декларацію про «розумний кордон», яка охоплює питання безпечного пересування людей і вантажів через кордон, модернізації транскордонної інфраструктури тощо. В цілому події 11 вересня 2001 р. послужили каталізатором інтеграційних тенденцій у Північній Америці з широкого спектра питань у галузях спільного управління кордоном, обміну інформацією і взаємодії

спецслужб, гармонізації політики у сфері імміграції. Найдовший суходільний кордон зі США має також Мексика. Його значна протяжність, відсутність природних перепон для комунікацій, тісне транскордонне співробітництво чималою мірою сприяють процесам інтеграції в Північній Америці. На Північноамериканському континенті, а також на геополітичній осі «Північ—Південь» Мексиці належить транзитне положення між країнами Північної й Південної Америки. Мексика, незважаючи на спроби диверсифікації своєї зовнішньоекономічної діяльності, проводить активний курс на розширення господарської взаємодії зі США. Важливою віхою у цьому процесі стала прийнята мексиканським урядом ще в 1965 р. Програма індустріалізації прикордонних районів, яка передбачала надання різноманітних пільг для створення іноземних складальних підприємств («макіладорас»). У результаті на кордоні зі США виникли тисячі

іноземних, в основному американських, підприємств.

(3)

режимом, формою державного устрою, типом економічних відномин, характером соціальних відносин у суспільстві. За цими ознаками визначається тип держави. Кількісним виміром держави є її могутність. Могутність, у свою чергу, визначається багатьма критеріями: економічним та військовим потенціалом, природними та трудовими ресурсами, рівнем розвитку науки та культури, досягненням в галузі високих технологій, рівнем соціальної стабільності. Іншими словами, могутність держави є показником того, які сили ця держава має у своєму розпорядженні і якою мірою вона може їх застосовувати у відносинах з іншими державами чи недержавними учасниками міжнародних відносин. На підставі цього критерію держави прийнято поділяти на наддержави, великі держави, середні держави і мікродержави. Наддержави - виділяють за ознакою їх здатності спричиняти вплив на умови існування всього людства. Великі держави - здатність здійснювати суттєвий вплив на світовий розвиток. Реальні можливості таких держав обмежуються впливом на окремі регіони чи окремою сферою міждержавних відносин на рівні регіону. Середні держави - здатні спричиняти значний вплив на своє близьке оточення, але такий вплив не виходить за межі одного регіону. Мають достатньо сил для забезпечення свого суверинітету, територіальної цілісності та незалежності, але їх вплив на найближче оточення надзвичайно слабкий. Мікродержави - не здатні захистити свій суверенітет власними силами. Відповідно

асиметричними є відносини між державами, які посідають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин. «Це відносини між наддержавою та іншими державами, відносини між великими і середніми державами, відносини між великими й малими державами, відносини між середніми й малими державами». Досить привабливо, виглядають асиметричні відносини у системі «лідер-аутсайдер», за якої вони «не завжди пов’язані з підпорядкуванням країни-аутсайдера інтересам країни-лідера. Конкурентна боротьба у процесі свого загострення виводить у лідери одних учасників, інші ж залишаються в аутсайдерах». При цьому стосункам між лідером та аутсайдером властивий ліберальний характер, за умови, що немає зазіхань першого на суверенітет, незалежність, базові цінності другого. У співробітництві з лідером, у якому аутсайдер більше зацікавлений, ніж його «старший» партнер, він може «значно легше і швидше подолати

проблеми і труднощі, які стоять на шляху його розвитку». Однак держава-лідер гарантуватиме безпеку партнеру-аутсайдеру тільки за умови, що в такий спосіб вона укріплює свою власну безпеку. Зі свого боку, країна-аутсайдер не може дозволити собі дії, які прямо або опосередковано завдають хоча б мінімальної шкоди безпеці країни-лідера. Співвідношення величин субєктів двосторонніх відносин за цією низкою параметрів вказує за відносність критеріїв визначення симетричності. За одним параметром субєкти відносин будуть рівновеликими, за іншими - ні. Відтак, відносини між ними в одній площині будуть симетричними, в іншій - асиметричними, тобто нерівнозначними. Цю закономірність можна легко продемонструвати на кількох варіантах визначення симетричності відносин. Якщо за основний параметр визначення величини субєктів візьмемо їх територію й економічний потенціал, то матимемо чотири варіанти відносин: 1. Держави симетричні за своєю територією, але асиметричні за економічним потенціалом. Приклад - відносини між США і Канадою. 2.Симетричні за економічним потенціалом, але не співставні за площею своєї

території. Приклад - відносини Китаю та Італії. 3. Симетричні відносини в чистому вигляді, коли дві країни співставні як за економічним потенціалом так і за територі.ю. Приклад - Італія та Великобританія. 4.Класичні асиметричні відносини. Асиметричність відносин за всіма критеріями.Існує два типи асиметричних відносин: - ситуація, коли одна країна переважує іншу за розмірами сврєї території, а та, в свою чергу, має значну перевагу над своїм партнером в економічному потенціалі. Приклад Росія та Японія. - класичний прояв асиметричних відносин, коли одна держава переважає іншу і за площею своєї території, і за економічним потенціалом, і за кількістю населення, і за всіма іншими параметрами. Приклад - Росія та Україна. Симетричність чи асиметричність відносин обов’язково передбачає також наявність центру, стосовно якого суб’єкти визначають протилежність своїх позицій у відносинах між собою. Таким центром можуть виступати певний рівень розвитку, досягнення в тій чи іншій галузі, володіння певними технологіями, сфера впливу чи домінування. Різниця між симетричністю та асиметричністю полягатиме в неоднаковій віддаленості від певного рівня чи певної мети, що виступають центром координат даної системи міжнародних відносин. Виходячи з такої конкурентної природи, найбільш типовим для симетричних чи асиметричних відносин є стан конфронтації. Хоча такий тип відносин не виключає співробітництва та партнерства між їх суб’єктами. Відносини конфронтації

характеризуються наявністю гострих антагоністичних суперечностей між державами. Інтереси країн, що мають такі відносини, вирізняються безкомпромісним, непримиренним характером. При конфронтаційних відносинах країни – суб’єкти цих відносин перебувають або в стані війни, або в стані, який визначається як військово-політична криза. Відносини мирного співіснування характеризуються наявністю цілого комплексу суперечностей між державами – суб’єктами, переважна більшість яких не має антагоністичного характеру. Відносини співробітництва виникають за наявності певних спільних інтересів між державами-суб’єктами в окремих сферах чи галузях, хоча при цьому не виключається також наявність гострих суперечностей між ними. Відносини партнерства характеризуються відсутністю істотних суперечностей між державами та наявністю обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних галузях національної безпеки й оборони. Партнерство передбачає наявність спільної проблеми та спільного підходу до її розв’язання. Воно також обумовлює бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів та узгодженість позицій і дій щодо розв’язання певних спільних проблем. Водночас при відносинах партнерства країна залишає за собою право вести самостійну політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятись чи мати суттєві розбіжності з позицією її партнера. Відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої координації дій.

(4)

інтеграції. З розпадом СРСР, здавалося б, у світі залишилась єдина наддержава — США. Та 90-ті роки XX ст. ознаменувались перерозподілом сил та сукупного світового обсягу виробництва, а також концентрації могутності у п'яти центрах, якими є Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Японія, Китай та Європейський Союз. Власне це й підштовхнуло США до створення НАФТА, яка за їх задумом мала стати противагою ЄС у світі. Інтеграційний процес в Північній Америці розвивався в умовах поступового зближення національних економік США, Канади, Мексиканських Сполучених Штатів. Особливість цього процесу полягала в тому, що його передумови створювалися приватним капіталом, ТНК переважно США, які досить активно проникали як в канадську, так і в мексиканську економіку. Фундаментальною інституціональною основою формування тристоронньої зони вільної торгівлі стали реалізовані протягом 1940-1980-х років масштабні міждержавні проекти у сфері торговельно-економічного

співробітництва. Це, насамперед, Програма «Брасеро» між США та Мексикою в сільськогосподарському секторі (1942-1964 рр.); «Автопакт» між США та Канадою в галузі автомобілебудування (1965-2001рр.); Програма «САУП» між Канадою та Мексикою у сільськогосподарському секторі (з 1966 р.); «Програма прикордонної індустріалізації» щодо створення у Мексиці експортоорієнтованих виробничих платформ «макіладор (1961-1989 рр.); «Декрет щодо

функціонування та розвитку макіладор» уряду Мексики (1989-2006 рр.) та ін. Саме завдяки реалізації цих проектів між країнами було сформовано тісні інтеграційні зв’язки на мікрорівні, ефективно використано ефект різної

факторонаділеності та сформовано регіональну модель виробничо-інвестиційної інтеграції у провідних галузях і сферах їх економік. Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком

відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом

Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північно-мексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular — переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином, "макіладори" стали мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах

мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного об'єднання вільних профспілок, "у середині 1996 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було зайнято понад 676 тис. робітників". Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та

капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди США та Мексики підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції". Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Першим кроком став "план Эббота", прийнятий в 1947 році, метою якого було стимулювання інвестицій США в провідні галузі канадської економіки. У 1959 році США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню американських стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком стало укладення в 1965 році угоди про лібералізацію торгівлі продукцією автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади і Мексикою стала втілюватися в життя в 1970-і роки. Спочатку йшлося про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і роки президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем. А у 1986 року США та Канада об'єднали зусилля для створення у майбутньому двосторонньої зони вільної торгівлі. Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою (CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Цю угоду було укладено з метою: 1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі товарами та послугами між обома країнами; 2) сприяння чесній конкуренції; 3) лібералізації торгівлі

сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових послуг,

державних замовлень та інших сфер; 4) лібералізації умов для інвестування; 5) введення ефективних адміністративних процедур та вирішення дискусійних проблем; 6) закладення основ для подальшого двостороннього та

багатостороннього співробітництва. Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно". Рушійною силою створення НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). Адже успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна міграція мексиканців. 11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас, зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського Президента К. Салінаса та канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії.

Виключеними з кола проблем, що обговорювались, залишались зовнішня заборгованість та свобода пересування робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда, не виділили в окрему тему. Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір,

(5)

конкурентоспроможності". 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17 грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 16 років, усунення перешкод розвиткові торговельного обміну між північноамериканськими державами. її метою є сприяння вільному руху капіталів на території всього континенту, де зараз мешкає близько 370 млн. осіб. "Це буде найбільший у світі єдиний торговельно-економічний простір зі щорічним обсягом виробництва понад 6 трлн дол. США (валовий внутрішній продукт США становить б,б трлн дол., Канади — 600 млрд., Мексики — 300 млрд.). Крім цього, Угода Включає низку договорів із соціально-трудових проблем, урегулювання суперечок у галузі субсидій, демпінгу, засобів економічного захисту, а також договори з "додаткових аспектів", що передбачають як можливість "мирного врегулювання" суперечок, так і застосування до країн-поруш ниць договорів штрафів у розмірі 20 млн. дол. США на рік чи торговельних санкцій. Цілі Угоди про НАФТА відображені в її преамбулі. Держави-члени Північноамериканської зони вільної торгівлі

вбачають мету організації у "зміцненні особливих уз дружби та співробітництва між націями; внеску в гармонійний розвиток та розширення світової торгівлі і забезпеченні зростання міжнародної співпраці; створенні розширеного та безпечного ринку товарів та послуг, що виробляються на територіях держав-членів; усуненні перешкод у торгівлі; встановленні чітких та взаємовигідних правил управління торгівлею; створенні нових робочих місць та покращенні умов життя і праці; стійкому розвитку". НАФТА володіє чіткою організаційною структурою. її керівними органами є 4 головні комісії: Економічна Комісія, Комісія праці та Комісія довкілля, а також центральна інституція — Комісія вільної торгівлі. Керівний орган НАФТА Комісія вільної торгівлі — є постійним і складається із міністрів торгівлі трьох країн-членів та призначених ними делегатів. Засідання проводяться щонайменше раз на рік. Компетенція Комісії охоплює нормотворчу ініціативу, право контролю за виконанням договору та подальшою його розробкою, право прийняття остаточних рішень, а також право затвердження бюджету. При вирішенні суперечок між країнами-членами Комісія вільної торгівлі виступає як арбітражний суд, веде спостереження за роботою більш ніж 30 комітетів та робочих груп НАФТА. За згодою міністрів Комісія вільної торгівлі наприкінці 1997 року утворила Координаційний секретаріат, що слугує "офіційним архівом" роботи НАФТА та виконує роль робочого секретаріату при Комісії. Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем готує для Комісії порядок денний та вирішує нагальні питання меншого значення у

міжсесійний період. Він також наділений ще однією особливою функцією — сприяти обміну інформацією між державами-членами. Місцеперебування Секретаріату НАФТА — Канада. 1994 року в межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю була створена Комісія з охорони праці для сприяння співпраці з трудових питань між членами НАФТА та ефективного виконання національного трудового законодавства. В Комісію входить Рада міністрів, що складається з міністрів праці кожної країни-члена, та Секретаріат, розташований у Далласі (Техас). Секретаріат надає адміністративну, технічну та виробничу допомогу Раді міністрів, несе відповідальність за підготовку та виконання щорічної робочої програми. Того ж 1994 року була створена Комісія з охорони довкілля, у функції якої входило посилення регіонального співробітництва, уникнення можливих конфліктів та сприяння ефективному виконанню законодавства у цій сфері. Комісія з охорони довкілля складається з Ради, Спільного громадського дорадчого комітету та Секретаріату. Рада є керівним органом Комісії і складається з представників на рівні міністрів кожної з трьох країн. Спільний громадський дорадчий комітет налічує 15 членів. Він консультує Раду з будь-яких питань у межах Угоди. Секретаріат надає адміністративну, технічну та оперативну допомогу Раді та несе

відповідальність за роботу щорічної програми. В обов'язки Ради входить затвердження програми роботи Комісії, а також надання підтримки Секретаріату у її виконанні Зовнішні відносини країн-членів НАФТА мають особливості. Оскільки зони вільної торгівлі не є самостійними утвореннями, то вони не мають наднаціональних органів регулювання тристоронніх відносин. Така ж ситуація і в НАФТА, що зараз влаштовує Канаду й Мексику, які вбачають у створенні таких наднаціональних органів загрозу своїй політичній та економічній незалежності. Але тільки членам НАФТА дозволено самостійно укладати договори з третіми державами. Для вступу третіх країн до Північноамериканської зони вільної торгівлі НАФТА вимагає одноголосного рішення членів. Переговори щодо вступу ведуться Комісією вільної торгівлі.

(6)

призведе до значного збільшення експорту Сполучених Штатів Америки у Мексику, до "прориву" на величезний мексиканський ринок споживання. Перший крок в цьому напрямку було зроблено ще в 1986 році, коли Мексика дещо лібералізувала ввізні тарифи. По-друге, американські експерти, вказуючи на тенденцію інтенсифікації глобальних інтеграційних процесів, вбачають у Мексиці своєрідний "коридор" до надзвичайно перспективних ринків Південної Америки. Південні сусіди Мексики вже починають висловлювати думки з цього приводу. Так, під час передвиборної кампанії переможець президентських виборів, що відбулися у Коста-Риці 6 лютого 1994 року, X. М. Фігерес

неодноразово повідомляв, що він має намір скоригувати підхід до торговельних переговорів з Мексикою з тим, щоб досягти прийняття його країни та інших центральноамериканських держав до НАФТА "на аналогічних умовах, котрі були надані мексиканцям". У такий спосіб, стверджує він, коста-риканські виробники отримають доступ не тільки до мексиканського ринку, але й до ринків США і Канади. І, нарешті, значні інвестиції банків США і Канади в економіку Мексики, за оцінками фахівців, сприятимуть розвитку промисловості країни та підвищенню добробуту мексиканців, що дасть змогу їм споживати більшу кількість товарів, вироблених у США. Певні кроки у цьому напрямку вже зроблено, про що свідчить створення Північноамериканського банку розвитку (NADBANK — North American Development Bank) зі статутним фондом 550 млн дол. США, який, крім всього іншого, займатиметься і фінансуванням розробки (у межах НАФТА) спільної програми боротьби із забрудненням навколишнього середовища. Але опоненти НАФТА, яких у Сполучених Штатах Америки чимало, вказують і на інший бік медалі. Вони стверджують, що ліквідація тарифів стане поштовхом до початку масового переведення американськими промисловцями своїх виробництв у Мексику, де робоча сила коштує значно дешевше, і США протягом кількох років втратять близько 240 тис. робочих місць. Значне

занепокоєння викликає ймовірність збільшення кількості емігрантів з Мексики, які завдяки НАФТА перетинатимуть кордон Сполучених Штатів Америки практично безперешкодно. Певний сумнів викликають і сподівання на поліпшення екологічної ситуації, оскільки у Мексиці і зараз, за оцінками світових експертів, наявні вдалі екологічні закони, але мало хто їх виконує, оскільки у влади просто не вистачає ані сил, ані грошей для контролю. У Канаді питання доцільності приєднання до НАФТА не викликало таких істотних заперечень, як у США. Це значною мірою пояснюється

особливістю канадської промисловості, яка майже вся є експортоспроможною, але лише ЗО % підприємців мають змогу займатися експортною діяльністю. Тому найбільша користь від НАФТА для Канади — це відкриття мексиканського ринку для канадських товарів, послуг та інвестицій. У перспективі Канада очікує істотної лібералізації доступу до державних поставок у Мексику та США: " Після прийняття Північноамериканської Угоди про вільну торгівлю 1 січня 1994 року загальний обсяг торговельних операцій між країнами-членами НАФТА почав значно зростати. Середньорічне збільшення загального обсягу торговельних операцій за трирічний період, що закінчився 31 грудня 1996 року, становив 13,8%. У 1996 році загальний обсяг торгівлі Канади з партнерами по НАФТА збільшився на 5,8 % і досягнув 338 млрд дол. США. Однією з найважливіших переваг, які Канада отримала у НАФТА, став більший доступ на мексиканський ринок. Канадські фірми отримали можливість збільшити обсяги продажу у таких ділянках (доступ до яких був раніше закритий), як автомобілебудування, фінансові послуги, вантажні перевезення, енергетика і рибальство. Крім того, канадський експорт поступово урізноманітнився, а на товари, що оподатковувались при експорті в Мексику, в 1996 році припало понад 50 %. У результаті, зараз Мексика займає дев'яте місце серед найбільших експортних ринків Канади і є четвертим за значенням джерелом імпорту. Підписання НАФТА призвело до значних змін в обігу капіталу між Канадою та Мексикою. Канадські інвестиції у Мексику значно збільшились, концентруючись у таких сферах, як гірничодобувна промисловість, банківська справа та телекомунікації, в той час як зростання мексиканських інвестицій у Канаду хоча й має постійний характер, але все ще значно відстає у масштабах. Отже, очевидним стає позитивний вплив НАФТА на економіку Канади та її партнерів по Угоді, але ефективність Північноамериканської угоди про вільну торгівлю вплинула і на внутрішньополітичне життя країни. Політики, що виступають за відокремлення Квебеку від федерації,

стверджували, що незалежний Квебек може приєднатися до Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Таким чином вони ігнорували заяву американського представника про те, що США будуть розглядати відокремлення одного із суб'єктів федерації Канади як можливість для перегляду НАФТА. У1997 році американський уряд видав нове

попередження, що США мають намір переглянути та повторно підписати Угоду про НАФТА з рештою провінцій Канади у випадку відокремлення Квебеку, посилаючись на те, що зміняться основні умови Угоди. Таким чином, вихід Квебеку з Канади може погіршити економічне становище не лише провінції, але й країни загалом. Це не можуть не враховувати як прихильники сепаратизму, так і федералісти. Будь-який перегляд НАФТА надасть можливість США знову диктувати свої умови, оскільки членство у НАФТА буде необхідним більше Канаді та Квебеку, аніж іншим членам. До цього варто додати, що, на відміну від Сполучених Штатів Америки, Канаді майже не загрожує еміграційна хвиля з півдня. Вона не має кордону з Мексикою, і це практично унеможливлює нелегальну імміграцію. Більше того, Канада, з її величезною територією та ресурсами і порівняно невеликою кількістю населення (27 млн осіб) здатна без істотних ускладнень прийняти значну кількість дешевої робочої сили з півдня, яка не створить конкуренції

висококваліфікованим місцевим робітникам. Отже, якщо США більше, ніж інші, виграють від впровадження НАФТА, Канада, отримуючи добрі перспективи на півдні континенту, майже нічого не втратить. Мабуть, ця обставина й

зумовила те, що там не відбувалося гострих дискусій з приводу зони вільної торгівлі, як у США та Мексиці. Точка зору офіційного Мехіко на НАФТА є дуже оптимістичною. Відразу після завершення тристоронніх переговорів щодо

(7)

має й неабияке історико-політичне значення. Як зазначає авторитетний французький часопис "Експрес", "треба враховувати, що воно завершує мексиканську революцію 1910—1921 років, яка встановила однопартійну псевдодемократію з виборчими маніпуляціями та псевдокапіталізм з державною промисловістю і надзвичайним протекціонізмом... НАФТА сприятиме еволюції демократії та розвиткові капіталізму". (Дещо схожий процес, на думку французького журналу, спостерігався в Греції та Португалії після їх вступу до ЄЕС). Отже преваги для кожної країни: Для США північноамериканська угода покликана забезпечити приріст не тільки економічної, але і геополітичної потужності Сполучених Штатів. Вона — складова частина стратегічної політики США, направленої на досягнення широкомасштабної мети: вільний рух американських товарів і послуг, вільний доступ для американських інвестицій, захист прав інтелектуальної власності, зростання конкурентоспроможності, використовування нових регіональних порівняльних переваг за рахунок об'єднання високих технологій і інвестицій США з дешевою робочою силою Мексики і дешевими багатими природними ресурсами обох країн-сусідів. Для Мексики НАФТА була необхідна для успішного виконання економічних реформ, модернізації економіки. У минулому Мексика була країною, залежною від експорту нафти, сьогодні вона є чистим експортером промислових товарів, що забезпечує стійке економічне зростання. В ході переговорів Мексика добивалася забезпечення надійного доступу на найбільший в світі ринок (з перспективою витіснення звідти «азіатських тигрів»), збільшення потоку інвестицій, включаючи повернення мексиканських капіталовкладень, а також зниження рівня захисту ринку США. Участь Канади в переговорах надавала для Мексики можливість відкриття нового експортного ринку і джерела інвестицій. Зацікавленість Канади в членстві в НАФТА пов'язана з можливістю не тільки збереження переваг CUSFTA, але і модифікації деяких її положень, а також

забезпечення надійного доступу своїх товарів на мексиканський ринок, а в майбутньому на швидко зростаючі ринки латиноамериканських країн.

3 Перспективи розширення НАФТА. На початковій стадії переговорів про Північноамериканську зону вільної торгівлі порівняння з Європейським Союзом були улюбленою темою як прихильників, так і опонентів Угоди. Кожна група знаходила на захист своїх позицій ті чи інші аргументи. Так, опоненти НАФТА наводили приклад вільного пересування осіб у ЄС, щоб відтворити страшну картину посиленої еміграції мексиканських робітників у США та Канаду. Прихильники Угоди натомість охоче посилались на вдале розширення ЄС на Іспанію, Португалію та Грецію як доказ того, що національні економіки із таким обмеженим доходом на душу населення досить сприятливо інтегруються у економічному союзі. З 1945 року роль США у зовнішній політиці Європи і процесах інтеграції на континенті полягала у "забезпеченні взаємної вигоди в економічних та військових питаннях". 1990-ті роки почалися з Трансатлантичної декларації про відносини між ЄС та США, яка узаконила регулярні консультації, що вже відбувалися, й проголосила спільні ідеали й принципи. Тим часом ЄС наблизився до єдиного ринку, економічного і валютного об'єднання. США залишились незаперечним лідером НАТО в питаннях оборони й безпеки та стали основним діячем у НАФТА. З грудня 1995 року ЄС та США підписали новий Трансатлантичний порядок денний (New Transatlantic Agenda), який замінив угоду 1990 року. Обидві сторони бажають перш за все поглибити та інтенсифікувати свої економічні відносини та створити через деякий час ТАФТА — Трансатлантичну зону вільної торгівлі (Trans Atlantic Free Trade Area). До передбачуваних переваг ТАФТА належить прискорений розвиток економіки, що дасть змогу боротися із можливим запровадження "європротекціонізму". На думку Маргарет Тетчер, це сприяло б зростанню атлантичної цивілізації, а не підтримці планів Франції щодо ЄС, які, за словами Міттерана, полягають у "досягненні незалежності від Америки". Консерватори, такі як Б'юканен (США), підтримують принцип ТАФТА про збалансованість державницьких сил та ЄС. Інші американці підтримують ТАФТА, бо ця угода призупинить тенденції до протекціонізму США і збільшить

американсько-європейську торгівлю у XXI столітті. На підтримку створення нового союзу виступили видатні політичні і державні лідери. На початку лютого 2013 віце-президент Джо Байден на щорічному саміті в Мюнхені по проблемах безпеки зробив заяву, що угода по ТАФТА досяжно. Через тиждень у Брюсселі лідери ЄС, обговоривши семирічний бюджет Європи, одностайно виступили на підтримку торгового пакту з Америкою, а президент Обама включив цю тему окремим абзацом у своєму посланні Конгресу. І, нарешті, Євросоюз оголосив про швидкий початок переговорів,

констатировав, що декілька місяців напруженої роботи експертів на чолі з торговим представником США Роном Кирком і єврокомісаром по торгівлі Карлом де Гухтом увінчалися успіхом. До сфери дії трансатлантичного договору увійдуть усі ключові галузі, але пріоритети будуть віддані напрямам, які нададуть економіці США і Європи максимальний імпульс, щоб стимулювати зростання зайнятості і розвивати інноваційні Засновники Північноамериканської зони вільної торгівлі не створили регіональних обмежень для економічного простору НАФТА. Тому теоретично кожна держава може долучитись до Угоди. Практично виглядатиме все так, що зацікавленими у вступі будуть передусім центрально- та південноамериканські країни. Перша половина 90-х років XX ст. була періодом "інтеграційної ейфорії", що охопила весь континент. Зацікавленість у приєднанні до Угоди виявляють Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Чилі. Сприяти зближенню двох Америк на початку 90-х років XX ст. був покликаний проект американського

президента Дж. Буша "Підприємництво для обох Америк" (Enterprise for the Americas Initiative — EAI), проголошений 27 червня 1990 року. Значення та особливість цього проекту полягали в такому: по-перше, мали бути проведені переговори щодо скасування боргів, які мали країни континенту перед урядом США; по-друге, він проголосив

фінансування інвестиційних проектів у Латинській Америці; по-третє, його кінцевою метою було створення єдиної зони вільної торгівлі в межах Північної та Південної Америки. У серпні 1992 року в Манагуа було підписано договір між Мексикою і п'ятьма центральноамериканськими державами: Коста-Рикою, Нікарагуа, Сальвадором Гондурасом та Гватемалою. Він передбачав створення з 1 січня 1997 року в цьому регіоні зони вільної торгівлі. У 1994г. у Майамі, США відбувся 1 Всеамериканский саміт за участю глав держав 34 країн Західної півкулі. У США підкреслювалася важливість цього інтеграційного проекту для економічного розвитку країн Латинської Америки, а як приклад

Referensi

Dokumen terkait

Partisipasi dalam jaringan sosial yang dimiliki petani karet di Kecamatan Logas Tanah Darat memiliki skor 4,47 yang berarti berkategori sangat tinggi.. Hal ini

Pemodelan trafik internet spasial yang melibatkan 4 lokasi pengukuran trafik secara agregat selama periode 1 tahun yaitu Fakultas Bisnis dan Ekonomika (M), Fakultas

Dengan menyadari bahwa teknologi informasi pada saat ini sudah merupakan suatu kebutuhan yang mutlak, terutama dalam menjawab tantangan ke depan yang ruang dan waktu

Mengingat bahwa penelitian ini menemukan bahwa tingginya derajat persistensi inflasi di Provinsi Papua Barat antara lain diakibatkan oleh tingginya derajat

1) Memberikan informasi kepada pihak sekolah terkait akar permasalahan rendahnya daya saing di SMA Kristen 2 Salatiga. 2) Memberikan masukan kepada pihak sekolah berupa

Dibandingkan dengan banyaknya perubahan yang terjadi di dalam maupun diluar tubuh, masa puber relatif merupakan periode yang singkat, sekitar 2-4 tahun. Anak

artikel yang sesuai materi ajar Observasi  Mengamati pelaksanaan diskusi dengan menggunakan lembar observasi yang memuat:  Kejelasan dan kedalaman informasi yg diperoleh

Retribusi Izin Trayek yang selanjutnya disebut Retribusi adalah pembayaran atas jasa pelayanan pemberian izin kepada badan untuk menyediakan pelayanan angkutan