Тези доповідей
P. Babenko Alfred Nobel University, Dnipro
UNEMPLOYMENT AMONG YOUNG PEOPLE IN 2020
The second half of the 20th century was characterized by a standard situation when a young person with an acceptable level of education began their “working path” in a certain economic sphere or industry. It was right that a person from a young age was working for the same company for life.
The digital economy and technological progress have formed a highly developed economy, in which changing in types and forms of doing business has become the norm, which has led to the emergence of a “work and study” process. For young people all over the world, at the age from 16 to 24 years old, this economic model has brought benefits: a fast workplace, a high level of integration into production and service processes, internal mobility, remote work, relevant training and professional development processes. At the same time, such advantages of the digital economy have a downside, so in a crisis or economic downturn, the service economy and
152
especially youth employment are hit first, which leads to a sharp increase in unemployment and social tension [2]. Such a problem has been especially noticeable in 2020, under the influence of the COVID-19 pandemic, which has dealt the most serious blow to the world economy since the Great Depression, 1929-1936.
The period 2019-2020 has been a turning point for the global economy and labour market. The most recent and operational research by the International Labor Organization, dedicated to assessing the COVID-19 pandemic and its impact on the global labor market, speaks of its incredible destructiveness and global consequences for working youth at the age of 16- 24. So from the date of the official global recognition of the COVID-19 pandemic, 17% of working youth in the world have completely lost jobs, and of those who retained jobs 24% agreed to reduce working hours and wages. In addition, female youth have lost their jobs twice as fast as male youth [4]. All over the world, youth unemployment has become the biggest socio-economic problem. In the US and the EU, aspects of youth unemployment have manifested themselves such as interruption of working, educational or basic vocational training; complete lack of opportunity to get a “first job”, impossibility to change jobs, stopped career growth and professional development, frozen and cut wages, frozen financial aid programs for young people, frozen corporate training and labor development programs. According to global statistics, at the end of 2019, the global youth unemployment rate was 13.71%, being already the largest among all age groups of the working-age population, the number of unemployed young people was about 267 million. As of October 2020, the global youth unemployment rate was approaching 44% and the number was almost 807 million. Among young women, the situation was generally catastrophic; it was 71% of the world’s average unemployment rate.
Almost 57 million jobs in the United States have moved into the
“volatile” category. It has led to a wave of systemic layoffs, a permanent practice of forced vacations, a reduction in working hours and wages. 17%
of the workforce in the United States (about 26.2 million people) has applied for unemployment benefits since the beginning of February 2020.
The most massive reductions have taken place in the field of mass entertainment, general services, retail trade and industry. The most affected professions are oil and gas workers, bakers, postal couriers, and insurers’
employees [5]. Recently, the US has decreased vacancies by 2 million, accounting for 18% of national vacancies in the US labor market. Almost 80% of layoffs have fallen on the lower categories of personnel who did not have a bachelor’s degree [6]. This category makes up 60% of the total working-age population in the United States. Most often, job cuts concern
153
minorities and the African American population in the United States. The reason is less experience and qualifications compared to the white population of the United States. But the problem of unemployment in the United States is being actively addressed. After the quarantine indulgences and the return to work, businesses in the United States have already reviewed both the safety conditions for employees and the format of work among young people. US companies are considering re-equipping office areas, installing protective antivirus screens for business communications and face-to-face meetings with clients, providing employees with all types of personal office protective equipment and developing new employee health protocols.
The European Union has the following characteristics in the area of unemployment under the influence of COVID-19. The overall unemployment rate in the EU at the end of 2019 was 6.2%, and already in July 2020 the value of the indicator was 7.2%. In the summer period, about 6 million people were unemployed among European youth, of which 2.9 million people were under the age of 25, of which 2.33 million people lived within the EU-28 [3]. In August 2020, the youth unemployment rate was already 17.0% in the EU and 17.3% in the Eurozone, while in May 2020 this indicator had values of 16.9% and 17.2%. During the three summer months, youth unemployment in the EU increased at an average rate of 37 thousand people. The unemployment rate among all European youth due to the COVID-19 pandemic was 23.48%, higher than the European average for total unemployment. The highest rate of youth unemployment due to the COVID-19 pandemic was recorded in Greece. It was 62% there. In Spain, every second young person is unemployed. In 12 of the 27 EU member states, this figure exceeds 27% [3, 4].
In Ukraine, the situation on the labor market under the influence of the COVID-19 pandemic has worsened more significantly than in the US and the EU. According to the observations of the International Labor Organization, in Ukraine in 2020, in all age groups, there has been a dynamic growth in the unemployment rate. Thus, with a comparative level of 9.6% of general unemployment among the working-age population at the end of 2019 and its growth to 14.1% in mid-2020 [1], the youth unemployment rate in the category increased much more significantly. So at the end of 2019, youth unemployment was estimated at 9.8%, and by mid-2020 it was 17.92%, which shows an almost double increase. At the same time, 40% of the unemployed young people in Ukraine, in the 16-24 age category, have no first work experience and cannot even find a temporary first job [1, 7]. This factor, influenced by COVID-19, forms a group of constant risk of social exclusion and professional degradation
154
among the most motivated and active part of the Ukrainian society. The problem of forced long-term unemployment, not related to the socio- economic environment, is also being formed.
In general, we can conclude that the current crisis in the global labor market caused by the COVID-19 pandemic forms a long-term trend of the inability to find a permanent and comfortable workplace for a young person, forcing them to agree to any job in any field, which leads to professional and motivational degradation. In addition, conditions of individual stress and mental discomfort are laid, which in turn affects personal health and social climate in the country.
References
1. Державна служба статистики України. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua/
2. COVID-19 and the world of work. Sectoral impact, responses and
recommendations. URL:
https://www.ilo.org/global/topics/coronavirus/sectoral/lang--en/index.htm 3. Eurostat. Your key to European statistic. URL:
https://ec.europa.eu/eurostat/
4. ILOSTAT. URL: https://ilostat.ilo.org/
5. Unaited Nations. Department of Economic and Social
AffairsAgeing. URL:
https://www.un.org/development/desa/ageing/news/2020/05/covid-19- older-persons/
6. U.S. BUREAU OF LABOR STATISTICS. URL:
https://www.bls.gov/
7. WHO Coronavirus Disease (COVID-19) Dashboard. URL:
https://covid19.who.int/?gclid=Cj0KCQiAy579BRCPARIsAB6QoIa56sPa Xm3HClFRiOqWBNFS0OaEhO7bxVVKnH6Kqr3wWAstB5r__8saAq5ZE ALw_wcB
Scientific supervisor: Oleksandr Zadoia, PhD in Economics, Associate Professor.
Language supervisor: Svitlana Medynska, Senior Lecturer.
В. Бабич Университет имени Альфреда Нобеля, г. Днипро
МОТИВЫ НАКОПЛЕНИЯ
Экономическое поведение включается в себя экономические мотивы и волевые компоненты. Мотив – это возбужденное состояние человека, призывающее его к действию. Он может быть как
155
осознанным, так и под воздействием эмоций и чувств. Экономический мотив – мотивы, которые относятся к накоплению богатства, конкурентоспособности, альтруизму или эгоизму.[1] Выделяют ряд основных экономических мотивов: мотивы накопления, мотивы труда и потребления, Мотивы инвестирования, мотивы экономического альтруизма и эгоизма. [3]
Английский экономист Дж. М. Кейнс в своей теории выделил такие мотивы сбережения:
− Осторожность – со всего своего дохода, человек формирует резерв на «черный день» или на глобальную мечту, к примеру.
− Предусмотрительность – если семья знает или подозревает, что их бюджет изменится, они заранее начинают отправлять на сбережение определенный процент от своего дохода
− Расчётливость – получение выгоды в будущем
− Стремление к лучшему – постепенно улучшить свой жизненный уровень
− Предприимчивость – создание свободы для коммерческих операций. [2]
Для того чтобы определить какие из мотивов занимают лидирующие позиции и почему, я составила опросник и попросила людей ответить на них. Выборка людей по возрасту: от 18-35 лет.
Количество: 15 человек. В процессе опроса я выявила основные мотивы сбережения: на открытие собственного бизнеса, на случай форс-мажора, на хорошее образование детям, на дорогостоящие покупки (автомобиль, квартира, ноутбук), на отдых за границей, нравится осознавать, что у человека есть определенная сумма и с каждым месяцем она увеличивается, и в конце, он сможет потратить их на свою мечту.
От чего зависит лидирующая позиция одного из мотивов?
− От социального статуса: студенты выбирают стратегию или вообще не заниматься сбережением, или чтобы быть при деньгах, осуществить свою мечту. Основной мотив – стремление к лучше жизни
− От возраста: у людей 18-25 лет выделяется мотив предприимчивости и расчетливости. В основном всех их накопления касаются только их, а вот 25-35 выбирают стратегию осторожности и предусмотрительности, так как несут ответственность не только за себя, но и за свою семью
− От уровня дохода: низкий уровень дохода – накопления из-за страха форс-мажора или удушения дохода. Средний уровень – на
156
дорогостоящие покупки. Высокий уровень заработка – для инвестиций в бизнес, образование
− От семейного положения: у семейных пар движущим мотивом является стремление к лучшей жизни, а пар с детьми – осторожность, так как ребенок – огромная ответственность.
− От экономической обстановке в стране: если страна близится к кризису, большого процента инфляции – люди склоняются к накоплению средств, чтобы поддержать свой стабильный уровень благосостояния.
Итак, существует огромное количество мотивов и причин доминирование одного или другого мотива. Множество факторов влияет на этот процесс. В ходе исследование удалость узнать основные мотивы сбережения людей разного возраста, дохода, семейного положения и социального статуса. Если обобщить, то главный мотив у многих людей – осторожность, из-за нестабильного экономического и политического состояния в стране.
Список использованных источников
1. Мотивы сбережения [Электронный ресурс].‒ Режим доступа:
https://studopedia.ru/5_96956_motivi-sberezheniya.html
2. Мотивы накопления (сбережения) [Электронный ресурс].‒
Режим доступа: https://studopedia.su/3_6467_motivi-nakopleniya- sberezheniya.html
3. Мотивы образования сбережений населения Электронный
ресурс. ‒Режим доступа:
https://studwood.ru/1447922/finansy/motivy_obrazovaniya_sberezheniy_na seleniya
Научный руководитель: Э.М. Лимонова, кандидат экономических наук, доцент.
В. Бабич Университет имени Альфреда Нобеля, г. Днипро ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ОРГАНИЗАЦИИ СТРАН АЗИИ,
АФРИКИ, АМЕРИКИ
Глобализация экономической системы и появление новых ниш увеличивает количество международных соглашений и особенностей сотрудничества стран между собой. Международные экономические организации управляют работой транснациональных корпораций,
157
составляют соглашения о сотрудничестве, занимаются разработкой правовых норм для нормализации работы на мировом рынке.
Рассмотрим основные экономические организации стран Азии, Африки и Америки [2].
НАФТА (NAFTA) объединение берет свое начало с 1994 года.
Расшифровка НАФТА – Североамериканское соглашение о свободной торговле. Страны-участницы: США, Канада, Мексика. Штаб-квартиры находятся в трех столицах: Мехико, Оттаве, Вашингтоне. Основными целями союза являются:
− плавная отмена пошлин, активизация продвижения товар на рынках стран-участниц;
− создание общей арбитражной комиссии;
− либерализация деятельности американских и канадских банков на финансовом рынке;
− привлечение инвестиций в страны и честная конкуренция;
− защита прав интеллектуальной собственности (соблюдают Канада и Мексика).
В конце 2018 года в силу вошло новое соглашение USMCA (первые буквы названия государств). Америка получила некоторые преимущества в отраслях промышленности и аграрного сектора [3].
МЕРКОСУР (исп. Mercado Común del Sur) ‒ торговый союз стран Южной Америки, связывает 250 млн человек и приблизительно 75%
совокупного ВВП континента. Страны-участницы: Аргентина, Бразилия, Уругвай, Венесуэла. Цели объединения:
− развитие свободной торговли;
− развитие экономики и сплочение населения;
− создание единой таможенной политики касаемо этих стран;
− обеспечение: координация макроэкономической политики, деятельности в сельском хозяйстве, налоговой и денежной системе, улучшение конкурентоспособности стран.
АТЭС – Азиатско-Тихоокеанский форум экономического сотрудничества. Создан по инициативе Австралии в 1989 году. Форум действует на основе механизма консультаций, недискриминации, консенсуса при принятии решений. Количество участвующих экономик: 21. Цели объединения:
− поддержание экономического роста стран региона;
− укрепление взаимной торговли;
− ликвидация ограничений на передвижение между странами товаров, услуг и капиталов согласно нормам ГАТТ/ВТО.
158
АСЕАН – Ассоциация государств Юго-Восточной Азии. Страны- участницы: Индонезия, Малайзия, Сингапур, Таиланд, Филиппины, Бруней, Бирму, Камбоджу, Лаос, Вьетнам. Высшим органом является саммит лидеров. Цели организации:
− экономический рост;
− социальный прогресс и культурное развитие;
− укрепление фундамента для процветающего и мирного сообщества стран Юго-Восточной Азии;
− установление мира и стабильности.
АС – Африканский Союз. Был создан в 2002 году, в него входят 53 африканские страны. Основные цели и задачи:
− экономическая интеграция стран Африки;
− ведение диалога с организациями-лидерами с единой позиции;
− защита суверенитета, территориальной целостности стран- участников [1].
На момент 2020 года мир диктует свои правила. Странам необходимо объединяться и интегрироваться, чтобы выжить в столь высокой конкуренции. Явным плюсом такой организации является отмена таможенных барьеров для товаров, услуг и факторов производства. Данный метод поможет избежать стагнации и снизить цену на товары, вследствие чего увеличивается конкурентоспособность страны. Есть возможность ввести единую валюту: предпринимателям не нужно будет, постоянно, сверятся с курсами и биржами, международные договора станут проще и быстрее, улучшиться экономическая связь между странами, но, с другой стороны, единая валюта может привести к коллапсу, так как в странах будет одна ценовая политика, а доход граждан разный. Но и нельзя не отметить, что некоторые страны выбирают политику дезинтеграции: Великобритания вышла из ЕС, США вышли из Транстихоокенаского партнерства.
Список использованных источников
1. Африканский союз (АС) ‒ международная межправительственная организация. Цели, государства-члены [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: https://fb- ru.turbopages.org/fb.ru/s/article/232647/afrikanskiy-soyuz-as---
mejdunarodnaya-mejpravitelstvennaya-organizatsiya-tseli-gosudarstva- chlenyi – свободный. Язык рус.
2. Международные экономические организации. Экономические союзы [Электронный ресурс].‒ Режим доступа: https://niejournal-
159
ru.turbopages.org/niejournal.ru/s/international-economic-organizations/ – свободный. Язык рус.
3. Страны НАФТА [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
https://obrazovaka.ru/geografiya/strany-nafta-rasshyfrovka-sostav.html – свободный. Язык рус.
Научный руководитель: А.А. Задоя, доктор экономических наук, профессор.
М. Барабанчик Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро
ПРОБЛЕМА ТА ШЛЯХИ ЗАПОБІГАННЯ «ВІДТОКУ МІЗКІВ»
Нинішня стадія розвитку світової економіки характеризується підвищенням ступеня глобалізації, який проявляється в посиленні інтеграції національних виробничих систем та національних ринків до світогосподарської системи, в якій національні процеси виробництва, обміну і споживання товарів та послуг втрачають свою автономність.
Останнім часом у промислово розвинених країнах світу спостерігається зростання високотехнологічного виробництва. З цим пов’язано таке явище, як «відтік мізків» з країни, на мою думку, це є серйозною проблемою для всього світового простору.
Необхідно зазначити, що «приплив мізків» і «відтік мізків» мають глобальний характер розвитку і притаманні різним формам економіки всіх країн світу, як розвинених, так і країнах, що розвиваються. Крім того, існують міграція фахівців між розвиненими країнами і перехід високопрофесійних фахівців з розвинених країн у країни, що розвиваються. Це може бути пов’язано з тим, що серед країн, що розвиваються є країни, які на даний момент здатні забезпечити висококваліфікованим фахівцям з розвинених країн високий рівень доходу і зацікавлені в «імпорті» вчених, викладачів, лікарів та інших висококваліфікованих фахівців.
З позиції національних інтересів процес «відтоку мізків» (або аналогічно «відтік капіталів») призводить до порушення процесу розподілу кваліфікованих трудових ресурсів, скорочення обсягу науково-технічних розробок, витрати які не відшкодовуються на освіту, що відбивається в цілому на нормальному функціонуванні економіки і на рівні технічної оснащеності виробництва зокрема.
Водночас в результаті «відтоку мізків» національні економіки країн ремітерів вражаються низкою негативних соціальних та макроекономічних наслідків, які чітко рефлексує стан платіжного
160
балансу. Дж. Бхагваті запропоновував заходи спрямовані на зменшення обсягів «відтоку мізків» в глобальному масштабі, поділивши їх на «обмежувальні», як аналог кількісних та якісних обмежень інкамінгової робочої сили у міграційній політиці розвинутих країн та «стимулюючі», що спрямовані на створення в країнах-донорах економічних умов залучення національних трудових ресурсів.
Так «відтік мізків» вважається найбільш контроверсійним видом міжнародної трудової міграції, який через низький рівень розвитку мінімально негативний для країни-донора та максимально вигідний країні реципієнту. З цього аспекту витрати на міграцію доцільно залічувати до суми інвестицій в людський капітал.
Хочу зазначити, щоб запобігти «відтоку мізків» за кордон у глобальному масштабі, державі у першу чергу необхідно перейти до активного формування мотивації та створення умов для залучення молоді у наукову, інноваційну діяльність (перш за все це відноситься до випускників вузів), особливо в умовах кризи і скорочення робочих місць.
Слід заохочувати, але взяти під жорсткий державний контроль зовнішню міграцію робочої сили, так як вона в цілому підвищує конкурентоспроможність людей, збагачує їх досвідом роботи за кордоном, дозволяє освоювати західні технології, стандарти життя і зміцнює добробут населення.
В даний час «відтік мізків», або інтелектуальна міграція, стає серйозною проблемою світового масштабу. В першу чергу, це стосується країни з нестабільною економічною системою. Держави не в силі забезпечувати на потрібному рівні всі потреби громадян, а громадяни, у свою чергу, не хочуть терпіти відсутність необхідної уваги. У результаті виникає бажання виїхати до такого місця, де у більшій мірі цінується розумова робота та більш висока заробітна плата. Така ситуація є вигідною для приймаючих країн, адже вони дуже часто отримують шанс вибирати найбільш цікаві та відповідні кадри, більш висококваліфікованих фахівців. За рахунок таких мігрантів приймаючі країни піднімають ще вище рівень економіки, безпеки і престижу на світовій арені.
Досліджуючи проблему «відтоку мізків», не можна не зупинитися на внутрішньому «відтоку мізків». У даній ситуації вчені і фахівці йдуть з наукових організацій в приватний бізнес, в органи державного управління і ін. Говорячи про мобільності вчених всередині країни, потрібно відзначити, що це не тільки проблема фахівців науково- технологічній сфери, але і проблема мобільності трудових ресурсів у цілому.
161
У сучасній міжнародній інтелектуальної міграції відбуваються значні зміни. У даний час «відтік мізків» поступово замінюється їх
«циркуляцією», тобто від’їзд за кордон з подальшим поверненням у свою країну. Також з’являється «круговорот мізків», тобто розширення міжнародного обміну знаннями, формування міжнародного ринку праці, міжнародних дослідницьких та науково- технологічних кластерів, збільшення інвестицій в людський капітал.
На мою думку, це може послужити нормалізації наших зв’язків зі світовим науковим співтовариством і компенсації була раніше інформаційної ізоляції від Заходу.
Та все це вказує на необхідність створення конкретних заходів зі скорочення глобального «відтоку мізків». Це дуже складний і тривалий процес, який вимагає активного нормативної та фінансової участі з боку держави.
Науковий керівник: О.А. Задоя, кандидат економічних наук, доцент.
М. Бегларян Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро УКРАЇНА ТА ПОЛЬЩА: АНАЛІЗ ПЛИВУ ЕКОНОМІЧНИХ
ФАКТОРІВ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ КРАЇН
Для порівняння я вирішила взяти Польщу. Українці та поляки дуже схожі: у нас однакова структура населення. Польща має шосту за величиною економіку в ЄС і вже давно має репутацію сприятливої для бізнесу країни з переважно здоровою макроекономічною політикою. З 1990 р. Польща проводила політику лібералізації економіки. Під час економічного уповільнення 2008‒09 рр. Польща була єдиною країною ЄС, яка уникнула рецесії, частково через вільну фіскальну політику уряду в поєднанні із зобов’язанням стримувати витрати в середньостроковій перспективі. Польща є найбільшим одержувачем коштів ЄС на розвиток і їх циклічний розподіл може суттєво вплинути на темпи економічного зростання. [3]
Економіка Польщі добре працювала протягом періоду 2014‒17 років, коли темпи приросту реального ВВП, як правило, перевищували 3%, частково через збільшення державних соціальних витрат, що сприяло прискоренню споживчого зростання. Однак з 2017 року Польща запровадила нові ділові обмеження та податки для економічних секторів, в яких переважають іноземні держави, включаючи банківську та страхову, енергетичну та медичну галузі, що зменшило настрої інвесторів та збільшило власність уряду у деяких
162
фірмах. [1] Уряд зменшив вік виходу на пенсію в 2016 році і мав неоднозначний успіх у запровадженні нових податків та посиленні дотримання податкових норм, щоб компенсувати збільшені витрати на програми соціальних видатків та зняти висхідний тиск на дефіцит бюджету. Деякі кредитні рейтингові агентства підраховують, що Польща протягом наступних кількох років ризикує перевищити обмеження бюджетного дефіциту в ЄС у 3% від ВВП, можливо, вплинувши на доступ до майбутніх фондів ЄС.
Під час Революції гідності, економіка України впала в кризу через анексію Росією Криму, військовий конфлікт у східній частині країни та торгову війну з Росією, в результаті чого ВВП знизився на 17%, інфляція майже на рівні 60% та зменшення запасів іноземної валюти.
Міжнародне співтовариство розпочало зусилля щодо стабілізації української економіки, включаючи пакет допомоги МВФ у березні 2014 року у розмірі 17,5 мільярда доларів, з яких Україна отримала чотири виплати, сума виплат становила приблизно 8,4 мільярда доларів. Але необхідні додаткові вдосконалення, зокрема боротьба з корупцією, розвиток ринків капіталу, поліпшення ділового середовища для залучення іноземних інвестицій, приватизація державних підприємств та земельна реформа [3].
Внаслідок втрати більшої частини важкої промисловості України на Донбасі та триваючого насильства економіка скоротилася на 6,6% у 2014 році та на 9,8% у 2015 році, але в 2016 та 2017 роках вона повернулася до низького зростання, досягнувши 2,3% та 2,0%
відповідно, як ключові реформи набули чинності. Україна також перенаправила торгову діяльність на ЄС після реалізації двосторонньої глибокої та всеохоплюючої угоди про вільну торгівлю, витіснивши Росію як найбільшого торгового партнера. Заборона на комерційну торгівлю з контрольованими сепаратистами територіями на початку 2019 року не вплинула на ключові промислові сектори України настільки, наскільки очікувалося, переважно через сприятливі зовнішні умови [2].
Польща не є найбагатшою країною Європи, але є досить процвітаючою. Україна могла його наздогнати і навіть перевершити, адже після розпаду ЄС на нашій території залишилася величезна промисловість. Але поляки провели економічні реформи та залучили до країни іноземні інвестиції. А Україна не змогла модернізувати свою економіку, тому наша країна схильна до криз і залежить від цін на товари. Це також впливає на відсутність культури управління країною.